Локалізація — це перезйомка, а не переклад

Хук. Перші три секунди будуються на впізнаваній ситуації, а ситуації в ринків різні. «Не зміг вивести гроші тиждень» працює там, де це масовий досвід, і звучить дивно там, де банки працюють справно.

Темп. Російська фраза довша за англійську приблизно на чверть, іспанська — на третину. Перекладена доріжка або не вміщується в монтаж, або вимовляється скоромовкою, і глядач чує поспіх раніше, ніж розуміє зміст.

Обличчя. Аудиторія зчитує «свій — чужий» за частки секунди, до будь-якого тексту. Актор, очевидно знятий для іншого ринку, знижує довіру рівно до того, заради чого знімали ролик.

Переносимо структуру, а не репліки. Сценарій по секундах лишається тим самим: де хук, де демонстрація, де заклик. Наповнення кожного відрізка пишеться наново, з місцевим автором або кастинг-директором.

Знімаємо з локальними обличчями. Це дорожче за озвучку і дешевше, ніж відкривати ринок двічі — вдруге після того, як перший захід не спрацював.

Перезйомка партії під ринок обходиться приблизно у 60–70% від вартості початкової зйомки: бриф, структура і монтажні рішення вже є, платити треба за зміну і каст.

Озвучка коштує 10%. Різниця в чотири-шість разів виглядає вирішальною рівно до моменту, коли порівнюєш утримання: на перезнятому матеріалі воно зазвичай вище в півтора-два рази, а ціна дії нижча настільки ж. Економія на локалізації окуповується від’ємно.

Є винятки. Навчальний формат без обличчя в кадрі, демонстрація інтерфейсу, все, що тримається на екрані, а не на людині, — перекладається нормально. Там локалізація справді зводиться до доріжки і підписів.

Правило просте: якщо ролик тримається на довірі до того, хто говорить, його треба знімати заново. Якщо на тому, що показано, — можна перекласти.